Екстром підійшов до свого кабінету, відсунув ширму й увійшов. Усівшись за стіл, він обхопив голову руками. Треба було приймати рішення. День, що починався так прекрасно, поволі перетворювався на кошмар. Директор НАСА спробував уявити себе на місці Вільяма Пікерінга. Що цей чоловік зробить далі? Чоловік такого розуму мусив розуміти всю важливість сьогоднішнього відкриття. І мав би проігнорувати декотрі кроки космічної агенції, зроблені у відчаї. Не міг він і не усвідомлювати ті непоправні наслідки, до яких призведе знеславлення цього урочистого моменту.

Що Пікерінг збирається робити з інформацією, яку має в розпорядженні? Пропустить її непоміченою чи безжально змусить НАСА платити за допущені промахи?

Екстром невдоволено поморщився — він майже не сумнівався в тому, як вчинить директор військово-космічної розвідки.

Зрештою, Пікерінг мав до НАСА дуже серйозні претензії... то були задавнені особисте горе і злість.

86

Рейчел мовчала, відсторонено втупившись у салон літака, що прямував уздовж канадської берегової лінії затоки Святого Лаврентія. Толланд сидів поруч, розмовляючи з Коркі. Попри те що більша частина доказів свідчила про справжність метеорита, зізнання Коркі, що вміст нікелю «виходив за межі визначеного наперед діапазону середніх величин», знову розворушило початкові підозри Рейчел. Потаємне введення метеорита в товщу криги мало сенс лише як частина блискуче задуманого шахрайства.

Проте решта наукових даних вказували на достовірність метеорита.

Рейчел знову подивилася на зразок, який і досі міцно стискала в руці, зосередившись на крихітних хондрах. Майкл і Коркі якраз обговорювали ці металеві вкраплення, користуючись малозрозумілими науковими термінами. Для Рейчел вони були як китайська грамота: врівноважені рівні хризоліту, метастабільні скляні матриці, метаморфічна регомогенізація... Але суть їхньої розмови не викликала сумнівів: вчені сходилися на думці, що хондри, безперечно, мають позаземне походження. Ці дані не сфальшовано.

Рейчел перевернула зразок і провела пальцем по краю, де була помітна частина кори плавлення. Обвуглена поверхня здавалася відносно свіжою, а не трьохсотрічною. Коркі стверджував, що завдяки герметизації в товщі льоду камінь не зазнавав атмосферного впливу, а тому уник ерозії. Це здавалося логічним. Рейчел бачила по телевізору програми, у яких показували людські останки віком чотири тисячі років, витягнуті з льоду. На них збереглася навіть шкіра.

Коли Рейчел придивлялася до кірки, їй раптом спала дивна думка — очевидну частину інформації було упущено. Цікаво, чи це була загальна вада всіх даних, які їй надали, чи хтось просто забув на це вказати?

Рейчел різко обернулася до Марлінсона:

— А хто-небудь займався датуванням кори плавлення?

Коркі розгублено поглянув на неї:

— Що?

— Обгорілу частину хто-небудь досліджував? Тобто чи відомо достеменно, що цей камінь обгорів саме під час Юнгерсольського падіння?

— Вибач, — знизав плечима астрофізик, — але це неможливо встановити. Окиснення зрушує всі необхідні ізотопні маркери. А крім того, швидкість розпаду ізотопів дуже мала, щоб можна було виміряти вік чогось, молодшого за п’ятсот років.

Рейчел якусь мить поміркувала над почутим, розуміючи тепер, чому час утворення кори не був включений до загальних даних.

— Отже, камінь міг обвуглитися і за часів Середньовіччя, і якийсь тиждень тому?

Толланд усміхнувся:

— На жаль, наука наразі не здатна дати відповіді на всі запитання, що виникають.

Рейчел почала міркувати вголос:

— Кора плавлення — це лише сильно обгоріла поверхня. Судячи зі слів Коркі, вона могла з’явитися на камені у будь-який час протягом п’ятисот років, до того ж абсолютно різними способами.

— Неправильно, — заперечив Коркі. — Різними способами? Ні. Тільки одним способом: під час падіння крізь атмосферу.

— Отже, іншої можливості не існує? А як щодо печі?

— Печі? — перепитав Коркі. — Ми розглядали зразки під електронним мікроскопом. Навіть найчистіша піч залишила б сліди палива на поверхні каменя. Байдуже якого палива: ядерного, хімічного, викопного. А крім того, як стосовно борозен від тертя в атмосфері? їх у печі не одержиш.

Рейчел зовсім забула про борозни на поверхні метеорита, що чітко визначають напрям падіння. Схоже, він дійсно летів крізь атмосферу.

— А як стосовно вулкана? — припустила вона. — Порода, з силою викинута з кратера?

Коркі похитав головою.

— Неможливо, бо «опік» аж надто чистий.

Рейчел поглянула на Толланда. Океанограф кивнув.

— Вибач, але я маю деяке уявлення про вулкани, як підводні, так і наземні. Коркі абсолютно правий. Вулканічні породи містять десятки токсинів: двоокис вуглецю, солі сірководневої кислоти, соляну кислоту. Всі ці речовини ми виявили б під час електронного сканування. Отже, хочемо ми чи ні, ця кора плавлення є результатом виключно чистого горіння, спричиненого атмосферним тертям.

Рейчел зітхнула і відвернулася до вікна. Чисте горіння. Словосполучення чомусь застрягло в її свідомості. Вона знову обернулася до Толланда:

— А що ти маєш на увазі під чистим горінням?

Океанолог знизав плечима:

— Тільки те, що під електронним мікроскопом ми не бачимо залишків палива, і це означає, що горіння було викликане кінетичною енергією й тертям, а не хімічними чи ядерними процесами.

— Якщо ви не знайшли жодних елементів палива, то що у такому разі ви знайшли? Тобто що саме входить до складу кори плавлення?

— Ми виявили, — відповів Коркі, — саме те, що і сподівалися. Елементи, що входять до складу атмосфери. Азот, кисень, водень. Жодних слідів нафти чи сірки. Жодних вулканічних кислот. Нічого особливого. Тільки те, що зазвичай з’являється, коли метеорит проходить крізь атмосферу.

Рейчел відкинулася на спинку крісла. Думки почали фокусуватися.

Коркі нахилився до неї:

— Заради Бога, тільки не починай зараз викладати теорію про те, що НАСА могло взяти камінь на космічний корабель, а потім з висоти скинути його на Землю, сподіваючись, що ніхто не помітить ані вогненної кулі, ані величезного кратера, ані вибуху.

Якраз про це Рейчел і не думала, хоча можливість здалася їй достатньо цікавою. Зрозуміло, малоймовірною, але все одно захопливою. Ні, її думки насправді витали набагато ближче до Землі. Природні атмосферні елементи. Чисте горіння. Борозни від проходження крізь атмосферу з шаленою швидкістю. У віддаленому куточку мозку спалахнуло слабке світло.

— Чи збігається співвідношення атмосферних елементів, наявних на зразках, які ви досліджували, — озвалася Рейчел, — з виявленими на інших метеоритах?

Їй здалося, що Коркі хоче ухилитися від прямої відповіді.

— А чому ти питаєш?

Рейчел побачила, що він сумнівається, й одразу ж відчула, як прискорено закалатало серце.

— Співвідношення відрізнялося, еге ж?

— Це має наукове пояснення.

Серце Рейчел аж підстрибнуло.

— А ви випадково не звернули уваги на незвично високий уміст якогось одного елемента?

Толланд і Марлінсон обмінялися розгубленими поглядами.

— Так, — відповів Коркі, — але...

— Це був іонізований водень?

Очі астрофізика стали круглими, як блюдця.

— А звідки ти це знаєш?

Майкл теж мав повністю приголомшений вигляд.

Рейчел прискіпливо поглянула на них.

— Чому ви мені нічого не сказали?

— Тому що існує абсолютно логічне наукове пояснення цього явища, — заявив Коркі.

— Я дуже уважно слухаю, — сказала Рейчел.

— Ми дійсно виявили надлишок іонізованого водню, — сказав Марлінсон, — бо метеорит пройшов крізь атмосферу біля Північного полюса, де магнітне поле Землі створює аномально високу концентрацію йонів водню.

Рейчел спохмурніла.

— На жаль, я маю інше пояснення.

87

Четвертий поверх штаб-квартири НАСА виявився зовсім не таким вражаючим, як хол, — довгі однакові коридори з дверима офісів, розташованими через рівні проміжки вздовж стіни. Біля ліфта нікого не було. Ламіновані таблички показували в усіх напрямках: