— Це шматочок зразка, який ми висвердлили вчора. — І з цими словами Коркі подав диск Рейчел.

На вигляд нічого особливого в тому диску не було. Важкий помаранчево-білий камінь. Частина обідка обвуглена й чорна. Це напевне була частина зовнішньої поверхні метеорита.

— Бачу, тут є кора плавлення, — відзначила Рейчел.

Коркі кивнув.

— Так, цей зразок взяли ближче до краю метеорита, тому на ньому і досі є кірка.

Рейчел нахилила диск убік, під світло і помітила маленькі металеві вкраплення.

— А ось і хондри.

— Правильно, — сказав Коркі голосом, що тремтів від ентузіазму. — Можу вам сказати, що перевірка цієї штуки під петрографічним поляризаційним мікроскопом виявила, що вміст нікелю в ній знаходиться в середньому діапазоні величин, який не зустрічається в земних породах. Вітаю — ви щойно успішно підтвердили, що камінь, який тримаєте в руці, прилетів до нас із космосу.

Рейчел розгублено поглянула на нього.

— Докторе Марлінсон, це метеорит. Певна річ, що він прилетів сюди з космосу. Може, я випустила щось важливе?

Коркі й Толланд обмінялися поглядами людей, що володіли якимись знаннями. Толланд поклав руку на плече Рейчел і тихо прошепотів:

— А тепер переверніть його.

Рейчел перевернула диск, щоб роздивитися його протилежний бік. Її мозку знадобилася лише якась невловна мить, щоб обробити й усвідомити те, що вона побачила.

Істина вдарила її, як величезна вантажівка.

«Але ж це неможливо!» У неї аж щелепа відвисла від здивування, однак, дивлячись на камінь, вона поступово усвідомила, що поняття «неможливо» щойно назавжди змінилося в її свідомості. У камені виднілася закарбована форма, яка в земній породі видалася б цілком банальною, однак у метеориті вона здавалася просто неймовірною.

— Та це ж... — затнулася Рейчел, мало не втративши дар мови. — Це ж комаха! Цей метеорит містить скам’янілі рештки комахи!

І Толланд, і Коркі аж сяяли з радощів.

— Ласкаво просимо на наш корабель, — пожартував Коркі.

Від напливу емоцій Рейчел на якусь мить оніміла, але навіть у такому ошелешеному стані вона спромоглася розібратися, що, поза всяким сумнівом, ця скам’янілість колись була живим біологічним організмом. Скам’янілий відбиток, приблизно три дюйми завдовжки, схоже, був колись черевною частиною якогось великого жука або повзучої комахи. Сім пар суглобчастих кінцівок ховалися під захисним панциром, що складався з сегментів — як у броненосця.

У Рейчел аж у голові запаморочилося.

— Комаха з космосу...

— Це морський тарган, — зауважив Коркі. — Комахи мають три пари ніг, а не сім.

Та Рейчел ледь чула його. Вона витріщалася на комаху, і у неї аж голова обертом ішла.

— Тут чітко видно, — зазначив Коркі, — що верхній панцир сегментований на пластини, як у земної мокриці, однак два виступаючі хвостові подовження вирізняють її як організм, ближчий до воші.

Але Коркі вже випав зі свідомості Рейчел. Класифікація істот більше не мала значення. Компоненти мозаїчної головоломки з тріском з’єдналися докупи: і таємничість президента, і радісне збудження, що панувало серед працівників НАСА...

У цьому метеориті — скам’янілі рештки комахи! Не якась там дрібна бактерія, а доволі складна біологічна форма! Це доказ того, що десь у Всесвіті також існує життя!

23

Після десяти хвилин дебатів на Сі-ен-ен сенатор Секстон почав дивуватися, не розуміючи, чому він узагалі хвилювався, йдучи на дебати. Марджорі Тенч явно переоцінювали як опонента. Незважаючи на приписувану їй проникливість і безжальну критичність, вона куди більше нагадувала офірне ягня, явно не дотягуючи до звання гідного суперника.

Щоправда, на самому початку розмови старшому радникові президента ще якось вдалося перехопити ініціативу, засуджуючи виборчу платформу сенатора як спрямовану проти жінок та їхніх прав. Але під час дискусії, коли вже здавалося, що перевага на її боці, Марджорі раптом допустила прикру помилку. Розпитуючи опонента, яким саме чином він планує поліпшити систему освіти, не піднімаючи податки, вона раптом необережно натякнула на його постійні нападки щодо захмарних витрат НАСА.

Теми НАСА Секстон збирався торкнутися ближче до кінця дискусії, але Тенч порушила її надто рано. От дурепа!

— До речі, про НАСА, — недбало докинув він. — Не могли б ви прокоментувати чутки, які я чую звідусіль, про чергову невдачу, що спіткала нашу поважану космічну агенцію?

Марджорі Тенч і оком не змигнула:

— Боюся, я не в курсі цих чуток.

Її прокурений голос шерхотів, немов цигарковий папір.

— Отже, без коментарів?

— Боюся, що так.

Секстон торжествував. Мовою преси «без коментарів» означало визнання провини одразу ж після висунення звинувачення.

— Зрозуміло, — підбадьорився сенатор, — а що ви скажете щодо таємної зустрічі президента з керівником НАСА?

Цього разу Тенч неначе здивувалася.

— Я не дуже розумію, про яку саме зустріч ідеться. Президент проводить безліч зустрічей.

— Ясна річ, що проводить. — Секстон вирішив іти навпростець. — Міс Тенч, адже ви ревна прихильниця космічної агенції, чи не так?

Тенч зітхнула, немов утомившись від обговорення улюбленої теми сенатора.

— Я вірю у важливість збереження технологічних переваг Америки, у військовій, промисловій, науковій царині чи в галузі телекомунікацій. І НАСА, поза сумнівом, є частиною моєї системи поглядів. Безперечно.

Подивившись крізь скло в кімнату режисера, де сиділа Габріель Еш, Секстон побачив, що асистентка посилає йому благальні погляди, немов прохаючи відступити, закрити небезпечну тему. Але було вже пізно. Сенатор відчув смак крові.

— Все ж таки цікаво, шановна пані, чи, бува, не під вашим впливом президент наполегливо продовжує підтримувати цю вкрай неефективну і хвору організацію?

Тенч рішуче похитала головою:

— Ні, президент і сам щиро вірить у можливості НАСА. І рішення він ухвалює цілком самостійно.

Секстон не вірив власним вухам. Він щойно надав радниці шанс виправдати президента, узявши на себе частку провини за фінансування космічної агенції. А натомість вона відбила м’яча у бік Герні. «Президент сам ухвалює рішення». Невже Тенч вирішила дистанціюватися од виборчої кампанії, що пішла шкереберть? Нічого дивного. Адже коли пил осяде, Марджорі Тенч доведеться підшукувати собі роботу.

Протягом наступних декількох хвилин сенатор Секстон і старший радник президента Марджорі Тенч обмінювалися репліками, немов ударами на тенісному корті. Тенч спробувала було змінити тему, але сенатор не піддався, знов повернувшись до бюджету НАСА.

— Сенаторе, прагнучи урізати бюджет НАСА, ви уявляєте собі, скільки робочих місць втратить наша країна? — Радниця висунула сильний аргумент. — Причому не просто робочих місць, а таких, що вимагають найвищої кваліфікації, довгих років навчання і наукової роботи!

Секстон ледь не розсміявся просто в обличчя Марджорі Тенч. Невже це і є найрозумніша голова у Вашингтоні? їй не завадило б дещо почитати про демографічну ситуацію в країні. Фахівці з високих технологій становили лише крихітну частку «блакитних комірців».

Секстон навіть надувся від усвідомлення власної значущості.

— Тут ідеться про мільярди, які можна зекономити, Марджорі. І якщо врешті-решт купці вчених з НАСА доведеться сісти у свої «мерседеси» і відвезти свої такі потрібні знання в якесь інше місце, то так тому й бути. Я маю намір твердо дотримуватися своєї позиції відносно витрат НАСА.

Марджорі Тенч замовкла, ніби намагаючись оговтатися від цього останнього стусана.

Ведучий не витримав.

— Що скажете на це, міс Тенч? — підохотив він.

Помовчавши, вона відкашлялася і заговорила:

— Певно, я просто дуже здивувалася, почувши, що пан Секстон має намір виставити себе таким твердолобим супротивником космічної агенції.

Секстон примружився. «Добре, люба, продовжуй у тому ж дусі!»

— Я зовсім не проти НАСА, і я не згоден з подібним звинуваченням. Я лише стверджую, що бюджет агенції є яскравим прикладом бездумних, непотрібних витрат, які підтримує нинішній президент. НАСА заявила, що може збудувати корабель багаторазового використання вартістю п’ять мільярдів доларів. Насправді він обійшовся у дванадцять мільярдів. Потім вона запевняє, що може побудувати космічну станцію за вісім мільярдів. Зараз у неї вже вкладено сто мільярдів.