За п’ять хвилин президент мав представити Екстрома та співробітників НАСА. А потім, ефектно вийшовши в ефір з вершини світу через супутник, НАСА приєднається до прес-конференції й допоможе президентові поділитися з усім світом вражаючою новиною. Після короткої розповіді про відкриття і те, як воно було зроблене, про його значення для космічної науки і після взаємних компліментів НАСА та президент дадуть слово знаменитому науковцеві Майклу Толланду, чий документальний фільм ітиме наступні п’ятнадцять хвилин. А опісля, коли публіка остаточно повірить у правдивість відкриття і сповниться ентузіазму, Екстром та президент побажають усім доброї ночі й пообіцяють тримати в курсі подальших подій під час регулярних прес-конференцій НАСА.

Сидячи в очікуванні своєї черги, Екстром відчув, як у душі його зачаївся сором. Він знав, що так буде. Він на нього чекав.

Він брехав... він підтверджував правдивість неправдивої інформації.

Однак зараз ця брехня чомусь зблякла і майже втратила значення. На його совість уже тиснув набагато важчий тягар.

У хаосі студії Ей-бі-сі Габріель Еш стояла пліч-о-пліч із десятками незнайомих їй людей; усі повитягували шиї до блоку з кількох телеекранів, підвішеного до стелі. Коли настав найважливіший момент, у студії запала тиша. Габріель заплющила очі, молячи Бога, щоб, коли вона їх розплющить, не побачити на екрані фото свого оголеного тіла.

Атмосфера в апартаментах сенатора Секстона була наелектризована до краю. Всі його гості підвелися і не зводили очей з великого телеекрана.

Зак Герні з’явився перед усесвітньою аудиторією. Неймовірно, але його привітання прозвучало скуто і незграбно. Схоже, він у чомусь сумнівався.

«Якийсь він знервований, — подумав Секстон. — Таким я його ще не бачив».

— Лишень погляньте на нього, — прошепотів хтось. — Напевне, новини дійсно погані.

— Щось про космічну станцію? — припустив сенатор.

Герні поглянув просто в камеру і глибоко вдихнув.

— Друзі мої, я багато днів вагався — як же найкраще зробити цю заяву...

«Як, як... — знущально подумав Секстон. — А ніяк!»

Герні висловив жаль з того приводу, що останнім часом НАСА перетворилася на болюче питання на цих виборах, і зауважив, що саме через це він, перш ніж зробити заяву, хоче в невеличкій передмові вибачитися.

— Я волів би зробити цю заяву в якийсь інший історичний момент, — сказав він. — Сьогоднішня напружена політична атмосфера перетворює романтиків на скептиків, однак я, як ваш президент, не маю іншого вибору, ніж поділитися з вами інформацією, яку я щойно отримав. — Герні посміхнувся. — Здається, космос творить свої чудеса, не звіряючись з тим чи іншим людським графіком. Навіть із робочим графіком президента.

Усі гості в апартаментах сенатора аж сіпнулися. Що?!

— Два тижні тому, — вів далі президент, — новий насівський прилад — полярний орбітальний сканер щільності — проходив над льодовиковим шельфом Мілна на острові Елсмір — віддаленому масиві суходолу, розташованому на вісімдесятій паралелі у водах Північного Льодовитого океану.

Секстон та його гості обмінялися здивованими поглядами.

— Супутник НАСА, — продовжив Герні, — зафіксував великий щільний валун, занурений у лід на глибину двісті футів. —-Герні вперше посміхнувся, нарешті спіймавши потрібний настрій. — Отримавши ці дані, НАСА негайно дійшла висновку, що «Система спостереження за Землею» знайшла метеорит.

— Метеорит? — зневажливо пхикнув сенатор Секстон, підводячись із крісла. — І це — важлива новина?

— НАСА послала до льодовикового шельфу групу фахівців, щоб зробити свердловини і взяти зразки. І так сталося, що... — Президент зробив ефектну паузу. — Коротше кажучи, фахівці НАСА зробили найвизначніше відкриття нашої епохи.

Секстон стривожено ступив крок до телевізора. Ні, не може бути... Його гості неспокійно завовтузилися.

— Пані та панове, — урочисто оголосив Герні. — Кілька годин тому НАСА витягла з полярного льоду восьмитонний метеорит, котрий містить... — Президент знову зробив паузу, щоб глядачі в усьому світі мали достатньо часу на те, аби інстинктивно податися вперед до телевізорів і прикипіти очима до екранів. — ...містить скам’янілі форми життя. їх там десятки. І це — невідпорний доказ існування позаземного життя.

Й одразу на екрані за президентом спалахнуло яскраве зображення: бездоганно окреслена форма скам’янілих решток величезної, схожої на жука істоти, що застигла в обвугленому камені.

Шестеро підприємців в апартаментах перелякано скочили на ноги й вирячили очі. Секстон заціпенів.

— Любі друзі, — мовив президент. — Цій скам’янілості, яку ви бачите за мною на екрані, 190 мільйонів років. Її знайшли у фрагменті метеорита, відомого як Юнгерсольський, котрий впав у Північний Льодовитий океан майже три сторіччя тому. Досконалий насівський супутник «Системи спостереження за Землею» виявив цей фрагмент, заглиблений у товщу криги на льодовиковому шельфі. НАСА і моя адміністрація доклали величезних зусиль, щоб підтвердити кожен аспект цього значущого відкриття, перш ніж розповісти про нього широкому загалу. Впродовж наступних півгодини ви почуєте виступи численних фахівців НАСА та незалежних спеціалістів, а також переглянете короткий документальний фільм, підготовлений для вас людиною, яку ви добре знаєте і яку відразу ж упізнаєте. Однак перед цим я неодмінно маю запросити до нас у гості з-за Полярного кола — напряму через супутник — людину, чиє вміле керівництво, проникливість і працьовитість зробили неоціненний внесок у це історичне відкриття. Маю честь представити вам керівника НАСА Лоуренса Екстрома.

І Герні ефектно обернувся до екрана.

Зображення метеорита хутко зникло, і натомість з’явилася солідна комісія фахівців НАСА, що сиділи за довгим столом по обидва боки Лоуренса Екстрома.

— Дякую, пане президент. — Стримано і гордо Екстром підвівся й поглянув у камеру. — Для мене велика честь бути з вами тут у цей найвидатніший в історії НАСА момент.

І Екстром заговорив пристрасно і піднесено про НАСА та її велике відкриття. З пафосним патріотизмом та тріумфальними нотками в голосі він плавно перейшов до документального фільму, зробленого популярним науковцем — Майклом Толландом.

Сенатор Секстон опустився навколішки перед телевізором і впився пальцями у свою сріблясту чуприну. Ні, Господи, ні!

69

Марджорі Тенч похмуро полишила святковий гармидер біля прес-центру і покрокувала до свого приватного куточка в Західному крилі будівлі. Настрій у неї був не святковий. Телефонний дзвінок від Рейчел Секстон став для неї повною несподіванкою.

Украй неприємною несподіванкою.

Тенч гепнула дверима свого офісу, підійшла до столу і набрала номер комутатора.

— З’єднайте мене з Вільямом Пікерінгом, директором Національного управління військово-космічної розвідки.

Тенч запалила цигарку і заходила по кімнаті, очікуючи, поки виловлять Пікерінга. За інших обставин він просто поїхав би додому спати, але, враховуючи той ажіотаж, що панував у Білому домі у зв’язку з прес-конференцією, Тенч припустила, що Пікерінг увесь вечір простирчав у своєму кабінеті, розмірковуючи: як же могло статися, що про таку знаменну подію він дізнається разом із пересічними громадянами по телевізору, а не заздалегідь.

Тенч вилаяла себе за те, що не послухалася внутрішнього голосу, коли президент заявив про рішення послати Рейчел Секстон на льодовиковий шельф Мілна. Тенч засумнівалася, вважаючи, що це непотрібний ризик. Але президентові вдалося її переконати, що персонал Білого дому останнім часом погруз у цинізмі і запідозрить фальшивку з боку НАСА, якщо відкриття не підтвердять незалежні спеціалісти. Як Герні й передбачав, підтримка з боку Рейчел Секстон придушила скептицизм, знищила в зародку будь-які потенційні внутрішні дебати і змусила персонал Білого дому виступити єдиним фронтом на боці президента. Тенч мусила визнати, що ця підтримка виявилася безцінною. Але раптом Рейчел Секстон змінила пластинку.