Може, вона блефує? Якщо Секстон і справді збанкрутів, то цього не можна було сказати з його поведінки. Навпаки: він щотижня замовляв дедалі більше політичної реклами.

— Ваш кандидат, — продовжила Марджорі Тенч, — витрачає грошей у чотири рази більше за президента. А власних коштів він не має.

— Ми отримуємо багато пожертв.

— Так, декотрі з них законні.

Габріель різко підвела голову.

— Прошу?

Тенч нахилилася через стіл, і Габріель відчула її нікотиновий подих.

— Габріель Еш, зараз я поставлю вам запитання і раджу дуже добре подумати, перш ніж відповідати. Позаяк од вашої відповіді залежить, чи проведете ви кілька наступних років за ґратами, чи залишитеся на волі. Вам відомо про те, що сенатор Секстон бере величезні незаконні суми від космічних компаній, які сподіваються заробити мільярди від приватизації НАСА?

Габріель отетеріло витріщилася на неї.

— Це абсурдне припущення!

— Ви хочете сказати, що вам невідомо про цей бік його діяльності?

— Гадаю, якби сенатор і справді брав такі величезні хабарі, як ви кажете, то я б неодмінно про це знала.

Тенч холодно посміхнулася.

— Габріель, я розумію, що сенатор Секстон — не зовсім чужий вам чоловік і ви багато про нього знаєте, але запевняю: ви ще дуже багато не знаєте про цього чоловіка.

Габріель обурено підвелася.

— Нашу зустріч закінчено.

— Навпаки, — заперечила Марджорі Тенч, дістаючи з конверта решту його вмісту і розкладаючи на столі. — Наша зустріч тільки-но починається.

44

У «гримерці» житлосфери Рейчел Секстон відчула себе астронавтом, коли надягала автономний захисний костюм чорного кольору. Цей суцільний костюм нагадував надувний підводний скафандр. Його двошарова м’яка тканина з «ефектом пам’яті» мала отвори, крізь які подавався щільний гель, що допомагав регулювати температуру тіла як у.гарячому, так і в холодному довкіллі.

Коли Рейчел натягувала на голову еластичний каптур костюма, її погляд упав на директора НАСА. Він стояв біля дверей наче вартовий і був явно невдоволений цією невеличкою вимушеною експедицією.

Оснащуючи кожного всім необхідним, Нора не припиняла лаятися.

— А оцей — для недоумкуватих опецьків, — сказала вона, кидаючи Марлінсону його костюм.

Толланд майже встиг надягнути свій.

Коли Рейчел повністю застебнулася на зіпер, Нора знайшла на її костюмі клапан і приєднала до нього впускну трубку, обкручену навколо сріблястого бачка.

— Вдихніть, — наказала Нора, відкриваючи клапан.

Рейчел почула сичання, і костюм почав стискатися навколо неї завдяки гелю з «ефектом пам’яті». Відчуття було таке, наче опускаєш у воду руку в гумовій рукавичці.

Коли на її голові надувся каптур, він натиснув їй на вуха, від чого всі звуки стали приглушеними. «Я буцімто в коконі», — подумала Рейчел.

— Найкраще в цьому костюмі, — зазначила Нора, — це його підкладка. Можна впасти на дупу і нічого при цьому не відчути.

І Рейчел їй повірила, бо почувалася так, наче її зашили в матрац.

Нора подала їй декілька інструментів — льодоруб, а також застібки і карабіни зв’язки, які вона прикріпила до ременя, пристебнутого до талії Рейчел.

— І все це для того, щоб пройти якихось двісті ярдів? — спитала Рейчел.

Нора звузила очі.

— Ви йдете чи ні?

Толланд підбадьорливо кивнув Рейчел.

— Нора просто перестраховується.

Коркі, посміюючись, підключився до резервуара і надув свій костюм.

— Таке враження, що я увібрався у величезний презерватив.

Нора роздратовано простогнала.

— Хлопче, час би вже знати, що таке презерватив і як ним користуватися, незайманий ти наш.

Толланд присів біля Рейчел. Зав’язуючи їй важкі черевики та прикріплюючи до них шпичаки, він слабко посміхнувся.

— Ти дійсно хочеш піти? — У його очах промайнув вираз майже батьківської турботи, і вона одразу ж відчула симпатію до цього чоловіка.

Рейчел сподівалася, що Майкл не помітив її зростаючої триноги. Двісті ярдів... це ж зовсім недалеко.

— А ти, певно, думав, що захват можна відчути лише у відкритому морі під час сильного шторму?

Толланд, прикріплюючи власні альпіністські шпичаки, захихотів.

— Насправді вода в рідкому стані подобається мені значно більше, аніж у замерзлому.

— Я ніколи не була великим фаном води та льоду, — зазначила Рейчел. — Колись, іще малою дівчинкою, я провалилася крізь кригу. І відтоді вода мене завжди нервує.

Толланд співчутливо поглянув на неї.

— Шкода. Коли все це скінчиться, приїжджай до мене на «Гою». І я зміню твоє ставлення до води. Це я тобі обіцяю.

Запрошення здивувало її. Дослідне судно «Гоя» було добре відоме завдяки програмі Толланда «Дивовижні моря» та репутації одного з найнезвичайніших плавзасобів у океані. Хоча візит на це судно й обіцяв Рейчел чимало нервових потрясінь, вона знала, що відмовитися буде важко.

— Наразі «Гоя» стоїть на якорі за дванадцять миль від узбережжя Нью-Джерсі, — зауважив Толланд, вовтузячись із застібками.

— Схоже, що для неї це не зовсім звичне розташування.

— А ось і ні. Атлантичне узбережжя — дивовижне місце. Ми збиралися знімати новий документальний фільм, але президент безжально перервав цей процес.

Рейчел розсміялася.

— Документальний фільм? А про що?

— Про гігантську акулу-молот і мегаплюми.

Рейчел спохмурніла.

— Добре, що я заздалегідь поцікавилася.

Толланд нарешті впорався із застібками і підвів голову.

— Якщо серйозно, то я вже два тижні займався зйомками. Вашингтон недалеко від узбережжя Нью-Джерсі. Вибирайся до мене, коли повернешся додому. Нема чого марнувати життя, живучи у страху перед водою. Моя команда розгорне перед тобою червоний килим.

Їхню розмову перервав пронизливий, як автомобільна сирена, голос Нори:

— Ви йдете зі мною надвір чи мені принести вам шампанського та свічок?

45

Габріель Еш не знала, що й думати про ті документи, які розклала перед нею на столі Марджорі Тенч. Тут були фотокопії листів, факсів, роздруківки телефонних розмов, і все це, здавалося, підтверджувало припущення, що сенатор Секстон підтримував таємні стосунки з приватними космічними компаніями.

Тенч підштовхнула до Габріель двійко зернистих чорно-білих фотографій.

— Гадаю, це для вас не новина?

Помічниця сенатора поглянула на фото. На першому сенатор Секстон виходив із таксі в якомусь підземному гаражі. Але ж Секстон ніколи не користується послугами таксі! Габріель перевела погляд на друге фото — сенатор сідає до білого мінівена в гаражі. Можна було розгледіти, що в мінівені на нього чекав якийсь дідуган.

— А це хто? — поцікавилася Габріель, сумніваючись у справжності знімків.

— Велике цабе з ФКК.

На обличчі Габріель з’явився непевний вираз — фонд «Космічний кордон»?

Фонд був чимось на кшталт спілки приватних космічних компаній. Він представляв інтереси космічних підрядників, підприємців та багатих авантюрників — усіх приватних організацій, зацікавлених у виході в космос. Вони зазвичай критикували НАСА, стверджуючи, що космічна програма Сполучених Штатів вдасться до нечесних бізнесових прийомів, щоб перешкодити приватним компаніям організувати запуск космічних кораблів власними силами.

Наразі ФКК, — продовжила Тенч, — об’єднує понад сто великих корпорацій та декілька дуже багатих підприємств, які Нетерпляче чекають ратифікації закону про комерціалізацію космосу.

Габріель замислилася. Цілком очевидно, що ФКК був дуже зацікавлений у підтримці виборчої кампанії сенатора Секстона, хоча останній і намагався триматися на певній відстані через їхню суперечливу лобістську тактику. Нещодавно ФКК публічно виступив з гучними закидами, звинувачуючи НАСА в тому, що вона фактично перетворилася на незаконну монополію, чия забезпечена владою здатність працювати збитково і не прогорати була кричущим прикладом нечесної конкуренції щодо приватних фірм. Як заявляв ФКК, щоразу, коли телефонна компанія «АТ&T» хотіла запустити власний супутник зв’язку, декілька приватних космічних компаній погоджувалися виконати це замовлення за помірну ціну 50 мільйонів доларів. На жаль, у справу завжди втручалася НАСА і пропонувала запустити супутник лише за двадцять п’ять мільйонів. І це тоді, коли собівартість такого запуску для НАСА складала вп’ятеро більшу суму! Працюючи у збиток, НАСА, таким чином, зберігає свою монополію в космосі, стверджували юристи ФКК. А розплачуватися за це доводиться платникам податків.