Габріель вирушила в напрямку, який вказувала табличка PODS, тобто супутник-сканер. Попетлявши довгими коридорами та перехрестями, вона нарешті опинилася перед важкими сталевими дверима. На них виднівся трафаретний напис:

Двері були замкнуті на електронний замок з карткою-ключем, захищений комутаційною панеллю. Габріель приклала вухо до холодної металевої поверхні. На якусь мить їй здалося, що звідти чується розмова. Або суперечка. А може, й ні. Може, почати гепати в двері, поки хтось не відчинить? Але її план спілкування з Крісом Гарпером передбачав тонші дії, аніж гепання в двері. Вона озирнулася, шукаючи який-небудь додатковий вхід, але нічого не виявила. Біля дверей виднілася ніша прибиральника, і Габріель зазирнула туди, сподіваючись побачити зв’язку ключів або картку, але не знайшла нічого, окрім ганчірок і щіток. Повернувшись до дверей, знову приклала вухо до холодного металу. Цього разу сумнівів не залишилося — дійсно лунали голоси. Дедалі голосніше. І кроки. Хтось узявся за ручку дверей.

Вони відчинилися настільки раптово, що Габріель не встигла сховатися. Відскочила убік, притиснувшись до стіни за дверима. З кімнати вийшла група людей, щось голосно і збуджено обговорюючи. Здавалося, вони сердяться.

— Що, в. біса, за проблему вигадав собі Гарпер? Він має бути на сьомому небі!

— У таку ніч, як ця, хоче залишитися сам? — додав хтось із групи. — Святкувати треба!

Люди пішли, і двері на пневматичних завісах почали зачинятися, позбавляючи Габріель укриття. Вона завмерла, напружено спостерігаючи, як науковці йдуть коридором. Простоявши нерухомо, поки двері майже не зачинилися, Габріель стрімко вхопилася за ручку, коли залишався зазор лише в декілька дюймів. І більше не рухалася, чекаючи, поки люди завернуть за ріг, надто захоплені розмовою, щоб озиратися назад.

З калатаючим серцем вона смикнула двері й увійшла до тьмяно освітленого приміщення. А потім обережно, щоб не клацнути, зачинила їх за собою.

Величезна кімната нагадувала фізичну лабораторію в коледжі: комп’ютери, випробувальні стенди, електронне устаткування. Коли її очі звикли до сутінок, стали помітні розкидані всюди креслення та аркуші з обчисленнями. Світло линуло тільки з-під дверей офісу в дальньому кінці. Габріель тихо, навшпиньки, підійшла. Двері були зачинені. Але крізь вікно було видно, що за комп’ютером сидить чоловік. Так, той самий, що був на прес-конференції НАСА, — вона упізнала його. Табличка на дверях оповіщала:

Проникнувши аж сюди, до цих дверей, Габріель раптово злякалася. Чи зможе вона подолати останню перешкоду? Дівчина згадала про впевненість Секстона в тому, що Гарпер брехав на прес-конференції. Я зроблю це новою точкою опори моєї кампанії, сказав сенатор. Були й інші люди, які чекали від Габріель інформації, яку можна було б використати проти НАСА, щоб зачепитися хоч за якийсь маленький плацдарм після сьогоднішньої нищівної поразки. Після того як обійшлася з нею Тенч, Габріель горіла бажанням допомогти сенаторові і тим, хто його підтримував.

Вона підняла руку, щоб постукати, але несподівано завмерла. В голові прозвучав голос Йоланди: «Якщо Кріс Гарпер брехав про супутник усьому світові, то з якого переляку він скаже правду тобі? Що змушує тебе вірити, що він скаже правду саме ТОБІ?»

«Що змушує? Страх», — відповіла собі Габріель. Вона сьогодні вже мало не стала його жертвою. У голові дозрів план. Він включав тактику, яку застосовував сенатор, щоб вибити інформацію з політичних опонентів. Асистентка багато чого навчилася у Секстона. Не все з цього можна було назвати привабливим чи етичним. Але сьогодні це стане їй в пригоді. Якщо вдасться примусити Кріса Гарпера визнати, що він брехав — не важливо чому, — то вона відкриє маленькі дверцята можливого успіху для кампанії сенатора. До того ж Секстон був чоловіком, здатним викрутитися з будь-якої халепи, якщо матиме хоч один дюйм для маневру.

План поводження з Гарпером ґрунтувався на тактиці, яку сам Секстон називав «перебором». Це був метод, придуманий ще давньоримськими правителями для видурювання зізнань від злочинців. Цей метод здавався оманливо простим.

Викласти відомості, стосовно яких потрібне зізнання.

А потім припустити дещо набагато гірше.

Мета полягала в тому, щоб дати супротивнику можливість вибрати з двох зол менше, в цьому випадку — правду.

Проте трюк вимагав упевненості в собі, а її тепер якраз і бракувало Габріель. Глибоко зітхнувши, вона ще раз подумки прокрутила план дій, а потім наполегливо постукала в двері кабінету.

— Я ж сказав, що зайнятий! — вигукнув Гарпер з характерним європейським акцентом.

Габріель постукала знову, цього разу сильніше.

— Я сказав, що не збираюся святкувати!

Тепер вона загупала в двері кулаком.

Кріс Гарпер підійшов і відчинив двері.

— Чорт забирай, невже ви... — Він раптово замовк, бо явно не очікував побачити Габріель.

— Докторе Гарпер, — почала вона, спробувавши додати голосу твердості.

— Як ви тут опинилися?

Обличчя Габріель було непроникним.

— А ви знаєте, хто я?

— Ясна річ. Ваш бос кілька місяців поспіль збиткувався з мого проекту. Як ви сюди проникли?

— Мене прислав сенатор Секстон.

Гарпер обвів поглядом лабораторію за спиною Габріель.

— А де ваш почесний ескорт?

— Це не ваш клопіт. Сенатор має зв’язки у впливових колах.

— У цій будівлі? — засумнівався Гарпер.

— Ви повелися нечесно, докторе Гарпер. На жаль для вас, сенатор уже скликав спеціальну сенатську комісію з розслідування ваших вигадок.

Обличчям Гарпера промайнула тінь.

— Це ви про що?

— Такі розумні люди, як ви, не можуть дозволити собі розкоші вдавати з себе бовдурів, докторе Гарпер. Ви вскочили в халепу, і сенатор прислав мене, щоб запропонувати угоду. Сьогодні його виборчій кампанії завдано важкого удару. Втрачати йому тепер нема чого, і тому в разі необхідності він готовий потягнути за собою в прірву і вас.

— Про що це ви, чорт забирай?

Габріель набрала в легені більше повітря і зробила перший серйозний хід у своїй грі.

— Недавно на прес-конференції ви сказали неправду щодо програмного забезпечення супутника. Ми це знаємо. Це знають багато інших людей. Справа в іншому. — Не встиг Гарпер розтулити рота, щоб заперечити, як Габріель помчала вперед на всіх парах: — Сенатор міг би зараз вдарити на сполох щодо вашої брехні, але його це не цікавить. А цікавить дещо більше і важливіше. Думаю, ви зрозуміли, що я маю на увазі.

— Ні, і я...

— Ось що пропонує сенатор. Він готовий мовчати про вашу брехню щодо програмного забезпечення, якщо ви повідомите йому ім’я того високопосадовця НАСА, з яким ви разом привласнюєте державні кошти.

На мить здалося, що очі Кріса Гарпера ось-ось вискочать з орбіт.

— Що?! Я нічого не привласнюю!

— Раджу вам думати, що говорите, сер. Сенатська комісія збирає документи ось уже кілька місяців. Невже ви дійсно думаєте, що зумієте викрутитися? Підтасовуєте документацію про супутник-сканер і спрямовуєте насівські бюджетні кошти на приватні рахунки? Брехня та привласнення грошей можуть довести вас до в’язниці, пане Гарпер.

— Але ж я нічого такого не робив!

— Тобто ви хочете сказати, що не брехали щодо супутника-сканера?

— Ні, я хочу сказати, що не привласнював грошей, чорт забирай!

— Ага, отже, ви й справді брехали щодо сканера?

Гарпер отетеріло витріщився, не знаючи, що сказати.

— Забудьте про брехню, — відмахнулася Габріель. — Сенатора Секстона не цікавлять ваші вигадки на прес-конференції. Ми до такого вже звикли. Ваша агенція виявила метеорит, і всім байдуже, як саме це відбулося. Пана Секстона цікавить привласнення грошей. Він хоче розібратися з одним високопосадовцем НАСА. Просто скажіть, з ким ви працюєте, і сенатор відведе од вас розслідування. Щоб не ускладнювати справу, назвіть нам ім’я спільника — і все. Інакше сенатор влаштує публічний скандал і почне розповідати про махінації з програмним забезпеченням і тимчасове усунення проблем, якого насправді не було.